Овечка Кучерявка та колисанка-лічилка
На зеленому лужку під широким вечірнім небом жила-була маленька овечка на ім'я Кучерявка — і в Кучерявки була найважливіша робота на світі. Щоночі, коли дітлахи по всьому світу лягали спати, саме Кучерявка та її отара стрибали, одна за одною, через маленький дерев'яний тинок, щоб діти могли їх лічити й потихеньку відпливати у сни.
Один… два… три… Овечки перестрибували через тинок, м'якенькі, повільні й кучеряві, а сонні дітлахи лічили їх і відчували, як важчають повіки. Чотири… п'ять… шість… Це діяло щоразу. Не було нічого затишнішого, лагіднішого й дрімотнішого, ніж лічити, як маленькі овечки тихенько скачуть через тинок.
Кучерявка любила свою роботу. Вона любила бути м'якенькою й повільною. Вона любила допомагати діткам засинати.
Але однієї ночі, коли всі дітлахи світу нарешті поснули й отара скінчила свою роботу, Кучерявка виявила, що сама зовсім не спить.
«Усі вже сплять», — сказала вона старенькій сивій овечці. «Навіть дітки. А мені зовсім не спиться. Хто ж полічить до сну саму овечку?»
Старенька сива овечка всміхнулася м'якою, кучерявою усмішкою. «Овечко моя, ми лічимо одна одну. Ходи-но. Приляж у солодку травичку, і я зроблю для тебе те, що ти робиш для всіх тих діток».
Тож Кучерявка прилягла в прохолодну, солодку травичку. А старенька сива овечка почала лічити повільним, лагідним голосом, поки одна за одною зірочки тихенько стрибали через темний пагорб над ними.
Одна зіронька… через пагорб. Дві зіроньки… через пагорб. Три…
Кучерявка дивилася, як зірочки лагідно скачуть, повільно й тихо, точнісінько так, як вона завжди скакала для діток. Її кучеряві ніжки завмерли. Дихання сповільнилося. Важкі очка почали заплющуватися.
Чотири зіроньки… п'ять…
І перш ніж старенька овечка встигла долічити до шести, маленька Кучерявка — м'якенька й тепла в солодкій зеленій травичці — уже міцно-міцно спала.